Кодекс законов о труде Украины


Кодекс законів про працю України

(Затверджується Законом N 322-VIII (322а-08) від 10.12.71 ВВР, 1971, додаток до N 50, ст. 375)

{Із змінами, внесеними згідно з Указами Президії ВР Української РСР N 2048-08 від 18.09.73, ВВР 1973, N 40, ст.343 N 3866-08 від 05.06.75, ВВР 1975, N 24, ст.296 N 1616-09 від 24.12.76, ВВР 1977, N 1, ст. 4 N 5584-09 від 17.01.80, ВВР 1980, N 5, ст. 81 N 2240-10 від 29.07.81, ВВР 1981, N 32, ст.513 N 2957-10 від 30.12.81, ВВР 1982, N 2, ст. 23 N 4617-10 від 24.01.83, ВВР 1983, N 6, ст. 87 N 6237-10 від 21.12.83, ВВР 1984, N 1, ст. 3 N 8474-10 від 27.02.85, ВВР 1985, N 11, ст.205 N 2444-11 від 27.06.86, ВВР 1986, N 27, ст.539 N 3546-11 від 10.02.87, ВВР 1987, N 8, ст.149 N 4534-11 від 03.09.87, ВВР 1987, N 37, ст.715 N 4841-11 від 30.10.87, ВВР 1987, N 45, ст.904 N 5938-11 від 27.05.88, ВВР 1988, N 23, ст.556 N 7543-11 від 19.05.89, ВВР 1989, N 22, ст.235 N 9280-11 від 14.05.90, ВВР 1990, N 22, ст.367 Законами Української РСР N 871-12 від 20.03.91, ВВР 1991, N 23, ст.267 N 1205-12 від 18.06.91, ВВР 1991, N 30, ст.382 Постановою ВР Української РСР N 1292-12 від 04.07.91, ВВР 1991, N 36, ст.474 Законами України N 2032-12 від 04.01.92, ВВР 1992, N 17, ст.209 N 2134-12 від 18.02.92, ВВР 1992, N 22, ст.302 N 2417-12 від 05.06.92, ВВР 1992, N 33, ст.477 N 2418-12 від 05.06.92, ВВР 1992, N 33, ст.478 Декретом N 7-92 від 09.12.92, ВВР 1993, N 5, ст. 34 Законами N 2857-12 від 15.12.92, ВВР 1993, N 6, ст. 35 N 3610-12 від 17.11.93, ВВР 1993, N 47, ст.435 N 3632-12 від 19.11.93, ВВР 1993, N 49, ст.461 N 3693-12 від 15.12.93, ВВР 1994, N 3, ст. 9 N 3694-12 від 15.12.93, ВВР 1994, N 3, ст. 10 N 3706-12 від 16.12.93, ВВР 1993, N 51, ст.478 N 3719-12 від 16.12.93, ВВР 1994, N 3, ст. 16 N 92/94-ВР від 12.07.94, ВВР 1994, N 33, ст.297 N 6/95-ВР від 19.01.95, ВВР 1995, N 5, ст. 30 N 35/95-ВР від 27.01.95, ВВР 1995, N 28, ст.201 N 75/95-ВР від 28.02.95, ВВР 1995, N 13, ст. 85 N 263/95-ВР від 05.07.95, ВВР 1995, N 28, ст.204 N 256/96-ВР від 28.06.96, ВВР 1996, N 30, ст.143 N 357/96-ВР від 10.09.96, ВВР 1996, N 45, ст.229 N 534/96-ВР від 21.11.96, ВВР 1997, N 4, ст. 23 N 20/97-ВР від 23.01.97, ВВР 1997, N 11, ст. 89 N 374/97-ВР від 19.06.97, ВВР 1997, N 35, ст.223 N 785/97-ВР від 26.12.97, ВВР 1998, N 18, ст. 93}

{Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного Суду N 12-рп/98 (v012p710-98) від 09.07.98}

{Із змінами, внесеними згідно із Законом N 117-XIV (117-14) від 18.09.98, ВВР, 1998, N 43-44, ст.268}

{Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного Суду N 14-рп/98 (v014p710-98) від 29.10.98}

{Із змінами, внесеними згідно із Законами N 576-XIV (576-14) від 08.04.98, ВВР, 1999, N 19, ст.175 N 2343-XII (2343-12) від 14.05.92 - в редакції Закону N 784-XIV (784-14) від 30.06.99, ВВР, 1999, N 42-43, ст.378- набирає чинності з 1 січня 2000 року N 1356-XIV (1356-14) від 24.12.99, ВВР, 2000, N 6-7, ст.41 N 1421-XIV (1421-14) від 01.02.2000, ВВР, 2000, N 8, ст.53 N 1766-III (1766-14) від 01.06.2000, ВВР, 2000, N 35, ст.288 N 1807-III (1807-14) від 08.06.2000, ВВР, 2000, N 38, ст.318 N 2056-III (2056-14) від 19.10.2000, ВВР, 2000, N 50, ст.436 N 2213-III (2213-14) від 11.01.2001, ВВР, 2001, N 11, ст.47 N 2343-III (2343-14) від 05.04.2001, ВВР, 2001, N 21, ст.104 N 2620-III (2620-14) від 11.07.2001, ВВР, 2001, N 44, ст.227 N 184-IV (184-15) від 17.10.2002, ВВР, 2002, N 47, ст.355 N 429-IV (429-15) від 16.01.2003, ВВР, 2003, N 10-11, ст. 87 N 487-IV (487-15) від 06.02.2003, ВВР, 2003, N 15, ст.108 N 490-IV (490-15) від 06.02.2003, ВВР, 2003, N 15, ст.110 N 639-IV (639-15) від 20.03.2003, ВВР, 2003, N 25, ст.181 N 762-IV (762-15) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 30, ст.247 N 1096-IV (1096-15) від 10.07.2003, ВВР, 2004, N 6, ст.38 N 1703-IV (1703-15) від 11.05.2004, ВВР, 2004, N 32, ст.394 N 2103-IV (2103-15) від 21.10.2004, ВВР, 2005, N 2, ст.31 N 2128-IV (2128-15) від 22.10.2004, ВВР, 2005, N 2, ст.36 N 2190-IV (2190-15) від 18.11.2004, ВВР, 2005, N 4, ст.92 N 2454-IV (2454-15) від 03.03.2005, ВВР, 2005, N 16, ст.259 N 3248-IV (3248-15) від 20.12.2005, ВВР, 2006, N 14, ст.119 N 534-V (534-16) від 22.12.2006, ВВР, 2007, N 10, ст.91 N 609-V (609-16) від 07.02.2007, ВВР, 2007, N 15, ст.194 N 1014-V (1014-16) від 11.05.2007, N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007, ВВР, 2008, N 5-6, N 7-8, ст.78 - зміни діють по 31 грудня 2008 року}

{У тексті Кодексу посилання "адміністрація", "адміністрація підприємства, організації", "адміністрація підприємства, установи, організації" замінено посиланням "власник або уповноважений ним орган", посилання "робітники і службовці" - посиланням "працівники" згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91}

{У найменуванні Кодексу та його тексті слова "Української РСР" замінено словом "України" згідно із Законом N 2134-12 від 18.02.92}

{У тексті Кодексу посилання "народний суд" в усіх відмінках замінено посиланням "суд" у відповідних відмінках згідно із Законом N 6/95-ВР від 19.01.95}

{У тексті Кодексу слова "заклад освіти" в усіх відмінках і числах замінено словами "навчальний заклад" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом N 490-IV (490-15) від 06.02.2003}

Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. (Преамбула в редакції Закону N 871-12 від 20.03.91)

Глава I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Кодексу законів про працю України


Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

(Стаття 1 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88)

Стаття 2. Основні трудові права працівників

Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

(Стаття 2 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2240-10 від 29.07.81, N 8474-10 від 27.02.85, N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від 05.07.95)

Стаття 2-1. Рівність трудових прав громадян України

Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

(Кодекс доповнено статтею 2-1 згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91)

Стаття 3. Регулювання трудових відносин

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.

(Стаття 3 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від 05.07.95, N 2454-IV (2454-15) від 03.03.2005)

Стаття 4. Законодавство про працю

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

(Стаття 4 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від 05.07.95)

(Статтю 5 виключено на підставі Закону N 871-12 від 20.03.91)

Стаття 5-1. Гарантії забезпечення права громадян на працю

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:

вільний вибір виду діяльності;

безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб;

надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів;

безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії;

компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

(Кодекс доповнено статтею 5-1 згідно із Законом N 263/95-ВР від 05.07.95)

(Статтю 6 виключено на підставі Закону N 871-12 від 20.03.91)

Стаття 7. Особливості регулювання праці деяких категорій працівників

Особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, тимчасових і сезонних працівників, а також працівників, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.

(Стаття 7 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 3694-12 від 15.12.93, N 1356-XIV (1356-14) від 24.12.99)

Стаття 8. Регулювання трудових відносин громадян, які працюють за межами своїх держав

Трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародними договорами України.

(Стаття 8 в редакції Законів N 263/95-ВР від 05.07.95, N 1807-III (1807-14) від 08.06.2000)

Стаття 8-1. Співвідношення міжнародних договорів про працю і законодавства України

Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

(Кодекс доповнено статтею 8-1 згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91)

Стаття 9. Недійсність умов договорів про працю, які погіршують становище працівників

Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

(Стаття 9 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від 05.07.95)

Стаття 9-1. Додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги

Підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Підприємство може матеріально заохочувати працівників медичних, дитячих, культурно-освітніх, учбових і спортивних закладів, організацій громадського харчування і організацій, що обслуговують трудовий колектив і не входять до його складу. (Кодекс доповнено статтею 9-1 згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91)

Глава II

КОЛЕКТИВНИЙ ДОГОВІР


(Глава II в редакції Закону N 3693-12 від 15.12.93)

Стаття 10. Колективний договір

Колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

(Стаття 10 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10 від 24.01.83, N 8474-10 від 27.02.83, N 5938-11 від 27.05.88; Законом N 3693-12 від 15.12.93)

Стаття 11. Сфера укладення колективних договорів

Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи.

Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства, установи, організації в межах компетенції цих підрозділів.

(Стаття 11 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10 від 24.01.83, N 8474-10 від 27.02.83, N 5938-11 від 27.05.88; Законом N 3693-12 від 15.12.93)

Стаття 12. Сторони колективного договору

Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і первинною профспілковою організацією, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності - представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони.

Якщо на підприємстві, в установі, організації створено кілька первинних профспілкових організацій, вони повинні на засадах пропорційного представництва (згідно з кількістю членів кожної первинної профспілкової організації) утворити об'єднаний представницький орган для укладення колективного договору. В цьому разі кожна первинна профспілкова організація має визначитися щодо своїх конкретних зобов'язань за колективним договором та відповідальності за їх невиконання. Первинна профспілкова організація, що відмовилася від участі в об'єднаному представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси працівників при підписанні колективного договору.

(Стаття 12 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3693-12 від 15.12.93, в редакції Закону N 2343-III (2343-14) від 05.04.2001, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1096-IV (1096-15) від 10.07.2003)

Стаття 13. Зміст колективного договору

Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

зміни в організації виробництва і праці;

забезпечення продуктивної зайнятості;

нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);

встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом);

режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

умов і охорони праці;

забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих;

умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

(Стаття 13 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 8474-10 від 27.02.85, N 7543-11 від 19.05.89; Законами N 3693-12 від 15.12.93, N 20/97-ВР від 23.01.97)

Стаття 14. Колективні переговори, розробка і укладення колективного договору, відповідальність за його виконання

Укладенню колективного договору передують колективні переговори.

Строки, порядок ведення переговорів, вирішення розбіжностей, що виникають під час їх ведення, порядок розробки, укладення та внесення змін і доповнень до колективного договору, відповідальність за його виконання регулюються Законом України "Про колективні договори і угоди" (3356-12).

(Стаття 14 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3693-12 від 15.12.93)

Стаття 15. Реєстрація колективного договору

Колективні договори підлягають повідомній реєстрації місцевими органами державної виконавчої влади.

Порядок реєстрації колективних договорів визначається Кабінетом Міністрів України.

(Стаття 15 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3693-12 від 15.12.93)

Стаття 16. Недійсність умов колективного договору

Умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.

(Стаття 16 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10 від 24.01.83, N 5938-11 від 27.05.88, N 871-12 від 20.03.91; Законом N 3693-12 від 15.12.93)

Стаття 17. Строк чинності колективного договору

Колективний договір набирає чинності з дня його підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у ньому.

Після закінчення строку чинності колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором.

Колективний договір зберігає чинність у разі зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені якого укладено цей договір.

У разі реорганізації підприємства, установи, організації колективний договір зберігає чинність протягом строку, на який його укладено, або може бути переглянутий за згодою сторін.

У разі зміни власника чинність колективного договору зберігається протягом строку його дії, але не більше одного року. У цей період сторони повинні розпочати переговори про укладення нового чи зміну або доповнення чинного колективного договору.

У разі ліквідації підприємства, установи, організації колективний договір діє протягом усього строку проведення ліквідації.

На новоствореному підприємстві, в установі, організації колективний договір укладається за ініціативою однієї із сторін у тримісячний строк після реєстрації підприємства, установи, організації, якщо законодавством передбачено реєстрацію, або після рішення про заснування підприємства, установи, організації, якщо не передбачено їх реєстрацію.

(Стаття 17 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3693-12 від 15.12.93)

Стаття 18. Поширення колективного договору на всіх працівників

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.

(Стаття 18 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 3693-12 від 15.12.93)

Стаття 19. Контроль за виконанням колективного договору

Контроль за виконанням колективного договору проводиться безпосередньо сторонами, які його уклали, у порядку, визначеному цим колективним договором.

Якщо власник або уповноважений ним орган (особа) порушив умови колективного договору, профспілки, що його уклали, мають право надсилати власнику або уповноваженому ним органу (особі) подання про усунення цих порушень, яке розглядається у тижневий строк. У разі відмови усунути порушення або недосягнення згоди у зазначений строк профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду.

(Стаття 19 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4617-10 від 24.01.83, N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 3693-12 від 15.12.93, N 2343-III (2343-14) від 05.04.2001)

Стаття 20. Звіти про виконання колективного договору

Сторони, які підписали колективний договір, щорічно в строки, передбачені колективним договором, звітують про його виконання.

(Стаття 20 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3693-12 від 15.12.93)

Глава III

ТРУДОВИЙ ДОГОВІР

Стаття 21. Трудовий договір


Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

(Стаття 21 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від 05.07.95, N 1356-XIV (1356-14) від 24.12.99) (Офіційне тлумачення частини третьої статті 21 див. в Рішенні Конституційного Суду N 12-рп/98 (v012p710-98) від 09.07.98)

Стаття 22. Гарантії при укладенні, зміні та припиненні трудового договору

Забороняється необгрунтована відмова у прийнятті на роботу.

Відповідно до Конституції України (888-09) будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватись законодавством України.

(Стаття 22 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від 20.03.91, N 6/95-ВР від 19.01.95)

Стаття 23. Строки трудового договору

Трудовий договір може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

(Стаття 23 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від 20.03.91, N 6/95-ВР від 19.01.95)

Стаття 24. Укладення трудового договору

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров'я.

(Стаття 24 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 7543-11 від 19.05.89; Законами N 3694-12 від 15.12.93, N 374/97-ВР від 19.06.97, N 1356-XIV (1356-14) від 24.12.99)

Стаття 24-1. Реєстрація трудового договору

У разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.

(Кодекс доповнено статтею 24-1 згідно із Законом N 1356-XIV (1356-14) від 24.12.99)

Стаття 25. Заборона вимагати при укладенні трудового договору деякі відомості та документи

При укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, прописку та документи, подання яких не передбачено законодавством.

(Стаття 25 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від 20.03.91, N 374/97-ВР від 19.06.97)



© 2007 - 2009, ООО "ЮРИДИЧЕСКАЯ ФИРМА "УКРКОНСАЛТИНГ", Украина, Харьков