Письмо ГНАУ "О применении отдельных положений указа Президента Украины от 03.07.98г. N 727/98"


ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

ЛИСТ
21.04.2006 N 148/2/15-0410

ДПАУ розглянула лист щодо застосування окремих положень Указу Президента України від 03.07.98 р. N 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” (в редакції Указу від 28.06.99 р. N 746/99 (далі — Указ) і повідомляє таке.

1. Статтею 1 Указу визначено, що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). Тобто при застосуванні спрощеної системи оподаткування застосовується касовий метод обчислення виручки, при якому враховуються всі надходження коштів, отримані на розрахунковий рахунок або (та) в касу суб’єкта малого підприємництва.

Згідно з Порядком ведення Книги обліку доходів і витрат суб’єкта малого підприємництва — юридичної особи, яка застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, затвердженої наказом ДПАУ від 12.10.99 р. N 554 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.10.99 р. за N 713/4006, у графі 5 відображаються всі надходження, отримані на розрахунковий рахунок та в касу суб’єктом малого підприємництва від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), майна, включаючи основні фонди, які належать суб’єкту малого підприємництва й реалізовані у звітному (податковому) періоді, позареалізаційні доходи та виручка від іншої реалізації.

Відповідно до Порядку складання Розрахунку сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва — юридичною особою, затвердженого наказом ДПАУ від 28.02.2003 р. N 98 (зі змінами і доповненнями), у рядку 4 Розрахунку відображається загальна сума коштів, отримана на розрахунковий рахунок або (та) в касу суб’єкта малого підприємництва, яка підлягає оподаткуванню єдиним податком.

В бюджеті, з метою державного регулювання цін можуть передбачатися асигнування для компенсації витрат підприємств і організацій певних галузей, пов’язаних з подорожчанням сировини, матеріалів, обладнання, збільшенням інших виробничих витрат, тощо у вигляді субсидій, поточних трансфертних виплат та капітальних трансфертів.

Під позареалізаційними операціями відповідно до п. 8 Правил застосування Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, затверджених Постановою Верховної Ради України від 27.06.95 р. N 247/95, слід розуміти діяльність підприємства, що безпосередньо не пов’язана з реалізацією продукції (робіт, послуг) та іншого майна, включаючи основні фонди, нематеріальні активи, продукцію допоміжного і обслуговуючого виробництва.

Таким чином, дохід платника податку, одержаний ним з бюджету у вигляді дотацій, субсидій в цілях державного регулювання цін, вважається доходом від позареалізаційних операцій і включається до бази оподаткування.

Враховуючи наведене, підприємство для оподаткування єдиним податком повинно враховувати всі надходження коштів, отримані на розрахунковий рахунок та в касу від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), суми позареалізаційних доходів, включаючи кошти, отримані з бюджету та використані для часткового фінансування фонду заробітної плати та плати за енергоносії, виручку від іншої реалізації.

2. Відповідно до статті 2 Закону України від 03.07.92 р. N 2535-XII “Про плату за землю” в редакції Закону від 19.09.96 р. N 378/96-ВР (зі змінами та доповненнями, далі — Закон N 2535-XII) використання землі в Україні є платним. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів — учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Об’єктом плати за землю, як встановлено статтею 5 Закону N 2535-XII, є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), що перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, а суб’єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Згідно із абзацом п’ятим частини першої статті 6 Указу суб’єкт малого підприємництва, який перейшов на сплату єдиного податку, не є платником, зокрема, плати (податку) за землю.

Відповідно до пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2000 року N 507 “Про роз’яснення Указу Президента України від З липня 1998 року N 727” (далі — Постанова N 507) суб’єкт малого підприємництва, який згідно з абзацом п’ятим частини першої статті 6 Указу Президента не є платником плати (податку) за землю, звільняється від плати (податку) за землю лише за земельні ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності.

Статтею 796 Цивільного кодексу України встановлено, що одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.

При передачі суб’єктом підприємницької діяльності, який перейшов на спрощену систему оподаткування, будівель або їх частин (майна) іншим суб’єктам господарювання, будівлі (їх частини), а відповідно і земельні ділянки під ними, використовуються наймачами таких будівель або їх частин.

Відповідно до статті 797 Цивільного кодексу України плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

Враховуючи викладене, суб’єкт підприємницької діяльності — власник землі чи землекористувач, який є платником єдиного податку, за земельні ділянки під переданими іншим суб’єктам господарювання будівлями, спорудами або їх частинами повинен сплачувати земельний податок на загальних підставах у порядку та за ставками, визначеними Законом України “Про плату за землю”.

Реалізація продукції (робіт, послуг) — це господарча операція суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає передачу права власності на продукцію (роботи, послуги) іншому суб’єкту підприємницької діяльності в обмін не еквівалентну суму коштів. Тому відповідно до статті 1 Указу, якщо орендар згідно з умовами договору оренди компенсує земельний податок з орендодавця шляхом включення земельного податку до загальної вартості послуг, плата за послуги оренди, отримана на розрахунковий рахунок та (або) в касу суб’єкта підприємницької діяльності, вважається виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і в повному обсязі включається до бази оподаткування єдиним податком.

Що стосується податку на додану вартість, то згідно з пп. 3.1.1 п. 3.1 статті 3 Закону України “Про податок на додану вартість” (далі — Закон) об’єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податків з поставки товарів (послуг) на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об’єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Поняття терміну “поставка послуг” наведено в п. 1.4 статті 1 Закону. А саме, під поставкою послуг розуміються будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об’єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об’єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

База оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається, відповідно до п.4.1 Закону, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування, за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв’язку, що включається до ціни товарів (послуг). При цьому, необхідно врахувати, що відповідно до пп. 6.1.1 Закону податок на додану вартість становить 20 відсотків від бази оподаткування та додається до ціни послуг.

Статтею 2 Закону України від 19.09.96 р. N 378/96-ВР (378/96-ВР) "Про плату за землю" визначено, що земельний податок сплачують власники землі та землекористувачі, крім орендарів.

Таким чином, у разі, якщо орендар згідно з умовами договору оренди компенсує земельний податок з орендодавця шляхом включення земельного податку до загальної вартості послуг, то такі послуги відповідно до п. 3.1 та п. 4.1 Закону є об’єктом оподаткування податком на додану вартість.

Поряд з цим, відповідно до пп. 5.1.17 п. 5.17 ст. 5 Закону, від оподаткування податком на додану вартість звільняється лише орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності держави або територіальної громади, якщо така орендна плата повністю зараховується до відповідних бюджетів.

Перший заступник Голови Г. Оперенко

© 2007 - 2009, ООО "ЮРИДИЧЕСКАЯ ФИРМА "УКРКОНСАЛТИНГ", Украина, Харьков