Уголовно-процессуальный кодекс Украины - часть 1

Кримінально-процесуальний кодекс України

{Затверджений Законом від 28.12.60 (1000-05) ВВР, 1961, N 2 ст. 15}

{Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР N 342а-05 від 27.06.61 (Від. N 28, ст.342) N 461а-06 від 10.09.62 (Від. N 37, ст.461) від 13.06.63 (Від. N 25, ст.406) N 677а-06 від 18.11.63 (Від. N 48, ст.677) від 18.01.66 (Від. N 4 , ст.15) від 09.11.66 (Від. N 44, ст.274) від 24.01.67 (Від. N 5, ст.63) N 2631-07 від 18.03.70 (Від. N 15, ст.101) N 117-08 від 30.08.71 (Від. N 36, ст.278) N 862-08 від 21.07.72 (Від. N 31, ст.260) N 986-08 від 30.08.72 (Від. N 36, ст.314) N 1879-08 від 03.07.73 (Від. N 29, ст.249) N 1898-08 від 23.07.73 (Від. N 32, ст.260) N 1937-08 від 10.08.73 (Від. N 34, ст.271) N 2718-08 від 17.06.74 (Від. N 27, ст.222) N 3130-08 від 14.10.74 (Від. N 44, ст.445) N 52-09 від 18.07.75 (Від. N 30, ст.371) N 140-09 від 04.09.75 (Від. N 37, ст.418) N 1593-09 від 22.12.76 (Від. N 1, ст.3) N 1851-09 від 23.03.77 (Від. N 14, ст.131) N 2281-09 від 01.07.77 (Від. N 28, ст.341) N 3084-09 від 16.02.78 (Від. N 9, ст.163) N 3086-09 від 16.02.78 (Від. N 9, ст.165) N 270-10 від 26.05.80 (Від. N 24, ст.430) N 2942-10 від 24.12.81 (Від. N 1, ст.2) N 3464-10 від 17.05.82 (Від. N 22, ст.300) N 6591-10 від 29.02.84 (Від. N 11, ст.203) N 6834-10 від 16.04.84 (Від. N 18, ст.351) N 8627-10 від 20.03.85 (Від. N 14, ст.321) N 704-11 від 01.08.85 (Від. N 33, ст.787) N 1432-11 від 10.12.85 (Від. N 52, ст.1224) N 2444-11 від 27.06.86 (Від. N 27, ст.539) N 2753-11 від 18.08.86 (Від. N35 ст.750) N 4392-11 від 31.07.87 (Від. N32 ст.631) N 4452-11 від 21.08.87 (Від. N35 ст.674) N 4981-11 від 25.11.87 (Від. N49 ст.1008) N 4995-11 від 01.12.87 (Від. N50 ст.1016) N 5397-11 від 10.02.88 (Від. N8 ст.212) N 5723-11 від 14.04.88 (Від. N17 ст.427) N 5822-11 від 29.04.88 (Від. N19 ст.481) N 6347-11 від 03.08.88 (Від. N33 ст.808) N 6976-11 від 14.12.88 (Від. N52 ст.1184) N 7226-11 від 06.03.89 (Від. N12 ст.96) N 7373-11 від 14.04.89 (Від. N17 ст.148) N 7617-11 від 16.06.89 (Від. N26 ст.276) N 8595-11 від 29.12.89 (Від. 1990 N2 ст.15) N 8711-11 від 19.01.90 (Від. N5 ст.60) N 8918-11 від 07.03.90 (Від. N12 ст.194) N 9082-11 від 20.04.90 (Від. N18 ст.278) N 9166-11 від 04.05.90 (Від. N20 ст.313) N 596-12 від 26.12.90 (Від. 1991 N3 ст.13) N 597а-12 від 26.12.90 (Від. 1991 N5 ст.34) N 647-12 від 18.01.91 (Від. N7 ст.45) N 661-12 від 28.01.91 (Від. N11 ст.106) N 838-12 від 18.03.91 (Від. N15 ст.178) N 1369-12 від 29.07.91 (Від. N45 ст.600) N 1434а-12 від 25.08.91 (Від. N40 ст.531)

Законом Української РСР N 1255-12 від 25.06.91 (Від. N 40 ст.527)

Законами України N 1564-12 від 18.09.91 (Від. N 47 ст.650) N 1960-12 від 10.12.91 (Від. N 10 ст.142) N 1974-12 від 12.12.91 (Від. N 11 ст.154) N 2354-12 від 15.05.92 (Від. N 32 ст.457) N 2464-12 від 17.06.92 (Від. N 35 ст.508) N 2467-12 від 17.06.92 (Від. N 35 ст.510) N 2468-12 від 17.06.92 (Від. N 35 ст.511) N 2547-12 від 07.07.92 (Від. N 39 ст.570) N 2613-12 від 17.09.92 (Від. N 41 ст.600) N 2703-12 від 16.10.92 (Від. N 47 ст.647) N 2857-12 від 15.12.92 (Від.1993 N 6 ст.35) N 2935-12 від 26.01.93 (Від. N 12 ст.97) N 2936-12 від 26.01.93 (Від. N 12 ст.98) N 2947-12 від 28.01.93 (Від. N 14 ст.120) N 3039-12 від 03.03.93 (Від. N 18 ст.189) N 3129-12 від 22.04.93 (Від. N 22 ст.228) N 3130-12 від 22.04.93 (Від. N 22 ст.229) N 3132-12 від 22.04.93 (Від. N 22 ст.230) N 3351-12 від 30.06.93 (Від. N 34 ст.355) N 3582-12 від 11.11.93 (Від. N 46 ст.427) N 3780-12 від 23.12.93 (Від.1994 N 11 ст.49) N 3785-12 від 23.12.93 (Від.1994 N 11 ст. 58) N 3787-12 від 23.12.93 (Від.1994 N 11 ст. 48) N 3888-12 від 28.01.94 (Від. N 19 ст.111) N 4018-12 від 24.02.94 (Від. N 26 ст.206) N 4043-12 від 25.02.94 (Від. N 28 ст.238) N 137/94-ВР від 27.07.94, ВВР 1994, N 37, ст.342 N 174/94-ВР від 21.09.94, ВВР 1994, N 42, ст.381 N 218/94-ВР від 20.10.94, ВВР 1994, N 45, ст.409 N 246/94-ВР від 15.11.94, ВВР 1994, N 48, ст.429 N 299/94-ВР від 16.12.94, ВВР 1995, N 2, ст. 8 N 305/94-ВР від 20.12.94, ВВР 1995, N 2, ст. 9 N 64/95-ВР від 15.02.95, ВВР 1995, N 10, ст. 64 N 282/95-ВР від 11.07.95, ВВР 1995, N 29, ст.216 N 358/95-ВР від 05.10.95, ВВР 1995, N 34, ст.268 N 360/95-ВР від 05.10.95, ВВР 1995, N 35, ст.271 N 323/96-ВР від 12.07.96, ВВР 1996, N 52, ст.294 N 386/96-ВР від 01.10.96, ВВР 1996, N 46, ст.247 N 388/96-ВР від 02.10.96, ВВР 1996, N 46, ст.249 N 530/96-ВР від 20.11.96, ВВР 1997, N 4, ст. 21 N 44/97-ВР від 05.02.97, ВВР 1997, N 12, ст.102 N 552/97-ВР від 07.10.97, ВВР 1997, N 51, ст.306 N 85/98-ВР від 05.02.98, ВВР 1998, N 26, ст.149 N 210/98-ВР від 24.03.98, ВВР 1998, N 35, ст.241 N 1134-XIV (1134-14) від 08.10.99, ВВР, 1999, N 48, ст.419 N 1288-XIV (1288-14) від 14.12.99, ВВР, 2000, N 5, ст.34 N 1381-XIV (1381-14) від 13.01.2000, ВВР, 2000, N 10, ст.79 N 1483-III (1483-14) від 22.02.2000, ВВР, 2000, N 17, ст.123 N 1587-III (1587-14) від 23.03.2000, ВВР, 2000, N 24, ст.183 N 1685-III (1685-14) від 20.04.2000, ВВР, 2000, N 30, ст.240 N 1833-III (1833-14) від 22.06.2000, ВВР, 2000, N 46, ст.392 N 1945-III (1945-14) від 14.09.2000, ВВР, 2000, N 43, ст.368 N 1981-III (1981-14) від 21.09.2000, ВВР, 2000, N 45, ст.389 Рішенням Конституційного Суду N 13-рп/2000 (v013p710-00) від 16.11.2000 Законами N 2114-III (2114-14) від 16.11.2000, ВВР, 2001, N 1, ст.3 N 2181-III (2181-14) від 21.12.2000 - набирає чинності з 1 квітня 2001 року, ВВР, 2001, N 10, ст.44 N 2247-III (2247-14) від 18.01.2001, ВВР, 2001, N 13, ст.66 N 2362-III (2362-14) від 05.04.2001, ВВР, 2001, N 23, ст.117 N 2409-III (2409-14) від 17.05.2001, ВВР, 2001, N 31, ст.146 N 2533-III (2533-14) від 21.06.2001, ВВР, 2001, N 34-35, ст.187 - набуває чинності з 29.06.2001 N 2670-III (2670-14) від 12.07.2001 - про набуття чинності див. пункт 1 "Прикінцевих положень" Закону N 2670-III (2670-14) від 12.07.2001, ВВР, 2001, N 44, ст.234 N 2922-III (2922-14) від 10.01.2002, ВВР, 2002, N 17, ст.117 N 2953-III (2953-14) від 17.01.2002, ВВР, 2002, N 17, ст.121 N 3082-III (3082-14) від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 30, ст.208 N 3111-III (3111-14) від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 33, ст.236 Рішенням Конституційного Суду N 3-рп/2003 (v003p710-03) від 30.01.2003 Законами N 430-IV (430-15) від 16.01.2003, ВВР, 2003, N 14, ст.95 - набуває чинності 11.06.2003 року N 487-IV (487-15) від 06.02.2003, ВВР, 2003, N 15, ст.108 N 488-IV (488-15) від 06.02.2003, ВВР, 2003, N 15, ст.109 N 658-IV (658-15) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 26, ст.190 N 662-IV (662-15) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 27, ст.209 - набуває чинності 01.08.2003 року N 669-IV (669-15) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 26, ст.199 N 743-IV (743-15) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 29, ст.233 N 850-IV (850-15) від 22.05.2003, ВВР, 2003, N 35, ст.271 N 903-IV (903-15) від 05.06.2003, ВВР, 2003, N 38, ст.316}

{Щодо визнання конституційними окремих положень див. Рішення Конституційного Суду N 14-рп/2003 (v014p710-03) від 08.07.2003}

{Із змінами, внесеними згідно із Законами N 965-IV (965-15) від 19.06.2003, ВВР, 2003, N 45, ст.357 N 1125-IV (1125-15) від 11.07.2003, ВВР, 2004, N 8, ст.63 N 1703-IV (1703-15) від 11.05.2004, ВВР, 2004, N 32, ст.394 N 1723-IV (1723-15) від 18.05.2004, ВВР, 2004, N 36, ст.430 N 2252-IV (2252-15) від 16.12.2004, ВВР, 2005, N 5, ст.119 N 2289-IV (2289-15) від 23.12.2004, ВВР, 2005, N 6, ст.139 N 2376-IV (2376-15) від 20.01.2005, ВВР, 2005, N 10, ст.195 N 2377-IV (2377-15) від 20.01.2005, ВВР, 2005, N 11, ст.198 N 2598-IV (2598-15) від 31.05.2005, ВВР, 2005, N 27, ст.359 N 2631-IV (2631-15) від 02.06.2005, ВВР, 2005, N 26, ст.358 N 2875-IV (2875-15) від 08.09.2005, ВВР, 2005, N 52, ст.562 N 3108-IV (3108-15) від 17.11.2005, ВВР, 2006, N 1, ст.18 N 3150-IV (3150-15) від 30.11.2005, ВВР, 2006, N 8, ст.92 N 3165-IV (3165-15) від 01.12.2005, ВВР, 2006, N 12, ст.102 N 3169-IV (3169-15) від 01.12.2005, ВВР, 2006, N 12, ст.105 N 3323-IV (3323-15) від 12.01.2006, ВВР, 2006, N 19-20, ст.158 N 3480-IV (3480-15) від 23.02.2006, ВВР, 2006, N 31, ст.268 N 3504-IV (3504-15) від 23.02.2006, ВВР, 2006, N 33, ст.280 N 3538-IV (3538-15) від 15.03.2006, ВВР, 2006, N 35, ст.295 N 170-V (170-16) від 21.09.2006, ВВР, 2006, N 45, ст.443 N 462-V (462-16) від 14.12.2006, ВВР, 2007, N 9, ст.74 N 526-V (526-16) від 22.12.2006, ВВР, 2007, N 11, ст.95 N 534-V (534-16) від 22.12.2006, ВВР, 2007, N 10, ст.91 N 578-V (578-16) від 11.01.2007, ВВР, 2007, N 13, ст.131 N 609-V (609-16) від 07.02.2007, ВВР, 2007, N 15, ст.194 N 965-V (965-16) від 19.04.2007, ВВР, 2007, N 32, ст.411 N 966-V (966-16) від 19.04.2007, ВВР, 2007, N 32, ст.412 N 1071-V (1071-16) від 24.05.2007, ВВР, 2007, N 34, ст.447}

{У тексті Кодексу слова "службова особа" у всіх відмінках замінено словами "посадова особа" у відповідних відмінках згідно із Законом N 282/95-ВР від 11.07.95}

{У тексті Кодексу слова "Республіка Крим" у всіх відмінках замінено словами "Автономна Республіка Крим" у відповідних відмінках згідно із Законом N 2533-III (2533-14) від 21.06.2001}

{У тексті Кодексу слова "попереднє слідство", "попереднього слідства", "попереднє", "попереднього" замінено відповідно словами "досудове слідство", "досудового слідства", "досудове", "досудового" згідно із Законом N 2670-III (2670-14) від 12.07.2001}

Розділ перший

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Г л а в а 1

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Призначення Кримінально-процесуального кодексу України


Призначенням Кримінально-процесуального кодексу України є визначення порядку провадження у кримінальних справах. (Стаття 1 в редакції Закону N 2857-XII (2857-12) від 15.12.92)

Стаття 2. Завдання кримінального судочинства

Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. (Стаття 2 в редакції Закону N 2857-XII (2857-12) від 15.12.92)

Стаття 3. Чинність кримінально-процесуального закону

Провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами цього Кодексу незалежно від місця вчинення злочину.

При провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи.

Норми цього Кодексу застосовуються при провадженні в справах про злочини іноземних громадян, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканості. Норми цього Кодексу застосовуються і в справах про злочини осіб без громадянства. (Стаття 3 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X (6834-10) від 16.04.84)

Стаття 4. Обов'язок порушити кримінальну справу і розкрити злочин

Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.

Стаття 5. Недопустимість притягнення як обвинуваченого інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом

Ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом.

Стаття 6. Обставини, що виключають провадження в кримінальній справі

Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю:

1) за відсутністю події злочину;

2) за відсутністю в діянні складу злочину;

(Пункт 3 частини першої статті 6 виключено на підставі Закону N 2670-III (2670-14) від 12.07.2001)

4) внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також в зв'язку з помилуванням окремих осіб;

5) щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку;

6) за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2, 4 і 5 статті 27 цього Кодексу;

7) за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи і при відсутності скарги потерпілого (частина 3 статті 27 цього Кодексу);

8) щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;

9) щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави;

10) щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню;

11) якщо про відмову в порушенні справи по тому ж факту є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора.

(Частину другу статті 6 виключено на підставі Закону N 2670-III (2670-14) від 12.07.2001)

Якщо обставини, зазначені в пунктах 1, 2 і 4 цієї статті, виявляються в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і у випадках, передбачених пунктами 1 і 2 цієї статті, постановляє виправдувальний вирок, а у випадках, передбачених пунктом 4, — обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання.

Закриття справи на підставах, зазначених у пункті 4 цієї статті, не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.

У разі наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння вчинено особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, по факту цього діяння порушується кримінальна справа. Така справа вирішується у порядку, передбаченому статтею 7-3 цього Кодексу.

Якщо в ході дізнання, досудового чи судового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених частиною 4 статті 97 цього Кодексу, поряд з обставинами, зазначеними у пунктах 1, 2, 4, 6, 7, 9 - 11 частини 1 цієї статті, що виключають провадження у кримінальній справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя зобов'язані направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення. (Стаття 6 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від 10.09.62, N 6834-10 від 16.04.84, Законами N 3351-12 від 30.06.93, N 3787-12 від 23.12.93, N 358/95-ВР від 05.10.95, N 1483-III (1483-14) від 22.02.2000, N 2533-III (2533-14) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001, N 2670-III (2670-14) від 12.07.2001)

Стаття 7. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки

Суд вправі звільнити підсудного від кримінальної відповідальності, коли буде визнано, що на час розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, зазначених у статті 48 Кримінального кодексу України (2341-14), складає мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

За наявності підстав, зазначених у статті 48 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

При закритті кримінальної справи з цих підстав мають додержуватися вимоги, зазначені в частинах 2 і 3 статті 7-1 цього Кодексу.

Суд своїм вироком може звільнити від покарання особу, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, коли визнає, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

Особа також може бути за вироком суду звільнена від відповідальності чи покарання на підставах, передбачених статтями 49 і 74 Кримінального кодексу України (2341-14). (Стаття 7 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1851-IX (1851-09) від 23.03.77, N 6834-X (6834-10) від 16.04.84, Законами N 3351-XII (3351-12) від 30.06.93, N 2533-III (2533-14) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001, N 2670-III (2670-14) від 12.07.2001)

Стаття 7-1. Закриття кримінальної справи у зв'язку з дійовим каяттям, з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим, із застосуванням примусових заходів виховного характеру, з передачею особи на поруки або із закінченням строків давності

Провадження в кримінальній справі може бути закрито судом у зв'язку:

1) з дійовим каяттям;

2) з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим;

3) із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру в порядку, передбаченому статтею 447 цього Кодексу;

4) з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації;

5) із закінченням строків давності.

До направлення кримінальної справи до суду особі повинно бути роз'яснено сутність обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави.

Направлення кримінальної справи до суду з підстав, зазначених у цій статті, не допускається, якщо обвинувачений, підсудний проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.

Прокурор або слідчий в разі винесення постанови про направлення справи до суду у випадках, передбачених у частині першій статті 7-1 цього Кодексу, повинні ознайомити обвинуваченого, його захисника, потерпілого або його представника з названою постановою, а в разі їх вимоги - з усіма матеріалами справи та роз'яснити їх права, передбачені цим Кодексом.

(Кодекс доповнено статтею 7-1 згідно з Указом ПВР N 1851-IX (1851-09) від 23.03.77, із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X (6834-10) від 16.04.84, Законами N 2857-XII (2857-12) від 15.12.92, N 3787-XII (3787-12) від 23.12.93, N 2670-III (2670-14) від 12.07.2001)

Стаття 7-2. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, зазначених у статті 45 Кримінального кодексу України (2341-14), вправі своєю мотивованою постановою направити кримінальну справу до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

За наявності підстав, зазначених у статті 45 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

(Кодекс доповнено статтею 7-2 згідно з Указом ПВР N 1851-IX (1851-09) від 23.03.77, із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X (6834-10) від 16.04.84, Законами N 3351-XII (3351-12) від 30.06.93, N 2533-III (2533-14) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001, в редакції Закону N 2670-III (2670-14) від 12.07.2001)

Стаття 7-3. Порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння, вчинені особою, яка не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність

Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння, вчинене особою у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом з постановою направляється прокурору.

Неповнолітньому, щодо якого винесено постанову, а також його батькам або особам, що їх замінюють, перед направленням справи прокурору надається можливість ознайомитись з усіма матеріалами справи, при цьому вони мають право користуватися послугами захисника.

Якщо встановлено, що особу, яка вчинила у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачене покарання у виді позбавлення волі понад п'ять років, необхідно у зв'язку з цим негайно ізолювати, то за постановою слідчого або органу дізнання, за згодою прокурора за вмотивованим рішенням суду, її може бути поміщено у приймальник-розподільник для дітей на строк до 30 діб. Участь захисника у цьому разі забезпечується з моменту поміщення неповнолітнього у приймальник-розподільник.

Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння вчинено дитиною, яка не досягла одинадцятирічного віку, виносить постанову про закриття справи з додержанням вимог частини другої цієї статті, про що повідомляє прокурора і службу в справах дітей за місцем проживання дитини.

{Кодекс доповнено статтею 7-3 згідно із Законом N 3787-XII (3787-12) від 23.12.93, із змінами, внесеними згідно із Законами N 2533-III (2533-14) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001, N 2670-III (2670-14) від 12.07.2001, N 609-V (609-16) від 07.02.2007}

Стаття 8. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі за наявності підстав, зазначених у статті 46 Кримінального кодексу України (2341-14), винести мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

За наявності підстав, зазначених у статті 46 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи. (Стаття 8 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1851-IX (1851-09) від 23.03.77, N 6834-X (6834-10) 16.04.84, Законом N 3351-XII (3351-12) від 30.06.93, в редакції Закону N 2670-III (2670-14) від 12.07.2001)

Стаття 9. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора на підставі, передбаченій частиною першою статті 97 Кримінального кодексу України (2341-14), виносять мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності. У цьому разі неповнолітньому, з додержанням вимог статей 438 і 440 цього Кодексу, пред'являється обвинувачення і після винесення постанови пред'являються всі матеріали справи. Справа із списком осіб, які підлягають виклику до суду, надсилається до суду прокурором.

За наявності підстав, зазначених у частині першій статті 97 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи. (Стаття 9 в редакції Закону N 3787-XII (3787-12) від 23.12.93, із змінами, внесеними згідно із Законом N 2670-III (2670-14) від 12.07.2001)

Стаття 10. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі за наявності підстав, зазначених у статті 47 Кримінального кодексу України (2341-14), своєю вмотивованою постановою направити справу в суд для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності з передачею його на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням про це, прийнятим на загальних зборах. Протокол загальних зборів додається до справи.

За клопотанням колективу прокурор, слідчий інформують збори про обставини вчиненого злочину невеликої або середньої тяжкості.

За наявності підстав, зазначених у статті 47 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

Суд, прокурор, слідчий зобов'язані повідомити колектив про передачу їм особи на поруки. (Стаття 10 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1851-IX (1851-09) від 23.03.77, N 6834-X (6834-10) від 16.04.84, Законами N 3351-XII (3351-12) від 30.06.93, N 2670-III (2670-14) від 12.07.2001)

Стаття 11. Відмова в передачі на поруки

При наявності обставин, які відповідно до статті 47 Кримінального кодексу України виключають передачу особи на поруки, суд, прокурор, слідчий відмовляють в клопотанні про передачу особи на поруки і повідомляють про мотиви відхилення клопотання.

Відмова слідчого або прокурора у винесенні постанови про направлення справи в суд для звільнення від кримінальної відповідальності з передачею особи на поруки не перешкоджає колективу звернутися до суду з цим клопотанням. (Стаття 11 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1851-IX (1851-09) від 23.03.77, N 6834-X (6834-10) від 16.04.84; Законами N 3351-XII (3351-12) від 30.06.93, N 2670-III (2670-14) від 12.07.2001)

Стаття 11-1 Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора на підставі, передбаченій частиною першою статті 49 Кримінального кодексу України (2341-14), виносять мотивовану постанову про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

Суд у судовому засіданні за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 49 Кримінального кодексу України, закриває кримінальну справу у зв'язку із закінченням строків давності у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком.

Якщо в ході дізнання та досудового слідства протягом строків, зазначених у частині першій статті 49 Кримінального кодексу України, не встановлено особу, яка вчинила злочин, прокурор або слідчий за згодою прокурора направляє кримінальну справу до суду для вирішення питання про її закриття за підставою, передбаченою частиною другою цієї статті.

Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно з законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі, згідно з частиною четвертою статті 49 Кримінального кодексу України, не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.

(Кодекс доповнено статтею 11-1 згідно із Законом N 2670-III (2670-14) від 12.07.2001)

Стаття 12. Оскарження потерпілим рішення суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки, дійовим каяттям, застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, з передачею особи на поруки та із закінченням строків давності

При вирішенні питання про закриття кримінальної справи відповідно до статей 7, 7-1, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 або при застосуванні до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру відповідно до статті 7-3 цього Кодексу суд зобов'язаний з'ясувати думку потерпілого і в разі закриття справи повідомити про це потерпілого та його представника. Потерпілий або його представник можуть оскаржити рішення про закриття справи в апеляційному порядку. (Стаття 12 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1851-IX (1851-09) від 23.03.77, N 6834-X (6834-10) від 16.04.84, N 8627-X (8627-10) від 20.03.85, N 838-XII (838-12) від 18.03.91, Законами N 2857-XII (2857-12) від 15.12.92, N 3351-XII (3351-12) від 30.06.93, N 3787-XII (3787-12) від 23.12.93, N 2533-III (2533-14) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001, в редакції Закону N 2670-III (2670-14) від 12.07.2001)

Стаття 13. Відновлення справи при відмові від поручительства

Суд за наявності рішення колективу підприємства, установи чи організації, прийнятого на загальних зборах, про відмову від поручительства за взяту ними на поруки особу, яка протягом року з дня передачі її на поруки не виправдає довіру колективу, ухилятиметься від заходів виховного характеру та порушуватиме громадський порядок, вирішує питання про кримінальну відповідальність цієї особи.

Відновлення справи в цих випадках проводиться відповідно до глави 31 цього Кодексу. (Стаття 13 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1851-IX (1851-09) від 23.03.77, N 6834-X (6834-10) від 16.04.84, Законами N 2857-XII (2857-12) від 15.12.92, N 2533-III (2533-14) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001, в редакції Закону N 2670-III (2670-14) від 12.07.2001)

(Статтю 13-1 виключено на підставі Указу ПВР N 838-XII (838-12) від 18.03.91)

Стаття 14. Недоторканність особи

Ніхто не може бути заарештований інакше як на підставі судового рішення.

Прокурор повинен негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком. (Стаття 14 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X (6834-10) від 16.04.84, із Законом N 2533-III (2533-14) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001)

Стаття 14-1. Недоторканність житла, охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків

Громадянам гарантується недоторканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти в житло проти волі осіб, які проживають в ньому.

Особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків охороняються законом.

Обшук, виїмка, огляд приміщення у громадян, накладення арешту на кореспонденцію і виїмка її в поштово-телеграфних установах можуть провадитись тільки на підставах і в порядку, встановлених цим Кодексом.

У разі наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист, за письмовою заявою або письмовою згодою цих осіб може проводитися прослуховування телефонних та інших розмов, візуальне спостереження із застосуванням або без застосування звуко-, відеозапису, фото- і кінозйомки. (Частина четверта статті 14-1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 965-IV (965-15) від 19.06.2003)

Прослуховування телефонних та інших розмов, розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється з письмового дозволу власника такої інформації або за рішенням суду, крім випадків, передбачених Законом України "Про боротьбу з тероризмом" (638-15). (Частина п'ята статті 14-1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 965-IV (965-15) від 19.06.2003) (Кодекс доповнено статтею 14-1 згідно з Указом ПВР N 6834-X (6834-10) від 16.04.84; із змінами, внесеними згідно із Законами N 1381-XIV (1381-14) від 13.01.2000, N 2922-III (2922-14) від 10.01.2002)

Стаття 15. Здійснення правосуддя тільки судом

Правосуддя в кримінальних справах здійснюється тільки судом.

Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону. (Стаття 15 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X (6834-10) від 16.04.84)

Стаття 16. Здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом

Правосуддя в кримінальних справах здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. (Стаття 16 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X (6834-10) від 16.04.84)

Стаття 16-1. Змагальність і диспозитивність

Розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності.

При розгляді справи в суді функції обвинувачення, захисту і вирішення справи не можуть покладатися на один і той же орган чи на одну і ту ж особу.

Державне обвинувачення в суді здійснює прокурор. У випадках, передбачених цим Кодексом, обвинувачення здійснює потерпілий або його представник.

Захист підсудного здійснює сам підсудний, його захисник або законний представник.

Прокурор, підсудний, його захисник чи законний представник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники беруть участь у судовому засіданні як сторони і користуються рівними правами та свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом.

Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав.

Функція розгляду справи покладається на суд.

(Кодекс доповнено статтею 16-1 згідно із Законом N 2533-III (2533-14) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001)

Стаття 17. Колегіальний і одноособовий розгляд справ

Кримінальні справи розглядаються в суді першої інстанції одноособово суддею, який діє від імені суду, за винятком випадків, передбачених частинами другою і третьою цієї статті.

Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд.


Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, в суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.

Розгляд справ у апеляційному і касаційному порядку здійснюється відповідно апеляційними і касаційними судами у складі трьох суддів. Розгляд справ у виключному порядку здійснюється апеляційними і касаційними судами у складі не менше трьох суддів. (Стаття 17 в редакції Закону N 2464-XII (2464-12) від 17.06.92, із змінами, внесеними згідно із Законами N 174/94-ВР (174/94-ВР) від 21.09.94, N 1483-III (1483-14) від 22.02.2000, N 2533-III (2533-14) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001, N 2670-III (2670-14) від 12.07.2001)



© 2007 - 2009, ООО "ЮРИДИЧЕСКАЯ ФИРМА "УКРКОНСАЛТИНГ", Украина, Харьков